Володимир Зеленський / REUTERS. Фото: УНІАН.
У мережі оприлюднили вірш про марафон Зеленського. Вірш на сторінці у Фейсбуці оприлюднив Семен Тарахкало.
“Сиджу я ото у генделику у Крижополі, в “Красі Поділля”, що коло вокзалу, заїдаю горілку бутербродом з сухою ковбасою, аж тут президент у ресторані віщає. Я сказав Ліді, касірші, зробити громче, і написав…. Кстаті, нам з мамою субсидії не дали, падли”, – йдеться у вірші.
Їсти, пити, говорити,
Це, канєшно, хорошо,
Вова, як ми будем жити?
Саме главноє: за шо?
Ти, звичайно, вєлічайший,
Лиш не знаємо у чім,
Але відповіді дай же,
Хто? За кого ти і з ким?
Резиденції, квартири,
Друзі, родичі, кумИ,
Краще про бюджетні діри,
І про те, де будем ми?
Про проплачені Майдани,
Ми вже чули, перестань,
Вова, люди – не баранИ,
Без думок і запитань…
На столі парує їжа,
Вова зі стакана п’є,
І народу вуха ріже,
Навіть соромно стає..
Про Приват ні слова навіть,
Ресторан гуде, як рій,
Президент страною править,
Чи не править нею в ній?
Того будемо садити,
Той украв, а етот – ні,
З Трампом хочемо дружити,
Миру мир кінець війні…
Бідність ще не подолали,
Олігархів не змогли,
Головне – пообіцяли,
Ми ж наївними були…
А воно оно як, друзі,
Надто складно для слуги,
П’є Володя чай чи смузі,
Крихту струшує з ноги…
Журналісти напосіли,
Те не так і це не те,
Добре хоч не закурили,
Попиваючи латЕ…
Аж упрів Володя трохи,
Жінка унизу кричить,
Журналісти, наче блохи,
Хочуть боляче вкусить…
І уже не так прикольно,
І на понт вже не візьмеш,
І не купиш їх за стольник,
Чи за більш серйозний кеш…
Хоч би вже подали друге,
Бо гаряче – то святе,
Цілий день така напруга,
Це не так і те не те…
Навіть помінятись місцем,
З журналісткою хотів,
Усміхаючись, бариста,
Готував аперитив…
Те не можу, те не знаю,
Ці не хочуть, ті – крадуть,
Ні на що я не впливаю,
В цьому, друзі, главна суть…
Суп чомусь не подавали,
Журналісти, як вовки,
Почергово нападали,
І жінки й чоловіки…
Хоч би випили бідаки,
Задовбали вже хоч плач,
Все, як завжди, через сраку,
Тут – звільни, а там – признач…
І погнав про те, що важко,
Про корупцію і тиск,
І згущає Вова краски,
Про погрози і про зиск…
Там лякають, тут купують,
В общєм, дуже тяжело,
Як потік той добудують,
Зовсім з’їсть мене Х..ло.
Виявляється, не в курсі,
Тем, скандалів і проблем,
Наш любімий сладкий Буся,
Не пов’язаний ні з кем…
І повідавши про муки,
Про страждання нелюдські,
Поправляє Вова брюки,
Легким доторком руки…
Добре, що не в адідасі,
В ресторан прийшов глава,
У костюма Вова вбрався,
Чемні вивчивши слова…
Намагався не сваритись,
Не кричати, не хамить,
Обіцяв за в’язнів битись,
І війська не розводить…
Бідність поки не здолати,
Посадити всіх ніззя,
Та й не вміють управляти,
Україною друзья…
Але все ж сказати варто,
Вові треба зрозуміть,
Перш ніж булаву хапати,
Треба піврОку не пить…
Ресторан гуде і грає,
Кожен дума про своє,
Що ж бариста, дрянь такая,
Коньяку не подає…
І згадав часи прекрасні:
Жека, Лєнка і Квартал:
Задовбали! Шо не ясно?
Я закінчив, я устал!
Коментарі
Позначки: вірш, Зеленський
