Осінні Карпати: як підкорити гору Пікуй - найвищу географічну точку Львівської області (ФОТО) - Четверта студія

Осінні Карпати: як підкорити гору Пікуй – найвищу географічну точку Львівської області (ФОТО)

Новини 16 вересня, 2019 15

Фото Yury Shulhevich/УНІАН

Українські Карпати різні та багатогранні, а восени вони по-особливому гарні. Хто не встиг подихати гірським повітрям влітку, має чудову нагоду надолужити в період оксамитового сезону. Тому не гайте часу, а збирайтеся в похід.

У розповіді –  про гору Пікуй на межі Львівщини та Закарпаття, для прогулянки на вершину якої вистачить одного дня.

Не дуже висока, але горда гора Пікуй – найвища географічна точка Львівської області. Чому горда? Бо з висотою лише 1400 з копійками метрів, вона покаже вам, де раки зимують, якщо думаєте, що то халявна висота. Адже складність підкорення будь-якої вершини не в її висоті, а в тому, наскільки крутий підйом на неї. На Пікуй максимальний вертикальний підйом буде 800 метрів, якщо йти з села Біласовиця (про маршрути розкажу трохи нижче). Не можете визначити, багато це чи мало? Тоді точно треба йти досліджувати та перевіряти свої можливості. Але, знайте, Пікуй не дасть вам розслабитися. Треба буде докласти трохи зусиль, хоча він все одно легший для підкорення, ніж гори-двотисячники.

Гора Пікуй – найвища вершина Верховинського Вододільного хребта, розташована на межі Львівської та Закарпатської областей. Самим хребтом проходить головний карпатський вододіл, тобто тут бере свій початок багато річок, звідси й його назва. Висота гори – 1408,3 метри, за іншими даними – 1405 метри. Вона не дуже висока, як для людей, які звикли до двотисячників, але цікава.

Сама вершина приваблює скелями, плюс, з неї відкриваються красиві краєвиди на сусідні гори та села. Пікуй має форму асиметричного конуса, з одного боку його схили пологі, а з іншого – круті. Стрімкий обрив є зі сторони Закарпаття, тому ви легко зрозумієте, де яка область. Цей обрив дає відчуття великого перепаду висоти, що захоплює дух. І коли стоїш біля урвища, яке стрімко йде вниз, то ноги так легенько трясуться, адреналіну прибуває, бо то захоплююче видовище. Але безпечне, не хвилюйтеся. Якщо ви, звісно, не надумаєте ризикувати своїм життям і дертися на каміння поряд, що полюбляють робити деякі підлітки.

Пікуй не дуже висока гора, але цього достатньо для субальпійської рослинності. Більшу частину маршруту ви йтимете лісом, краще сказати диким лісом, так звучить яскравіше. Схили гори вкриті буками та ялицею. Верхня межа лісу тут проходить на висоті десь 1200 метрів, а далі на короткий, проте ефектний проміжок часу вам відкриються альпійські луки з рідкісними видами рослин. Я в рослинах мало розбираюся, але красу оцінити можу. Тому заявляю відповідально, що там гарні квіточки. Плюс, можна підкріпитися чорницями та ожиною, які ростуть на схилах гори. Бо сили вам знадобляться на останні кілометри, які будуть найстрімкішими, зате з неймовірними краєвидами.

Біля вершини ви побачите загадкові урвища та грізні скелі. А вже на вершечку гори, кам’янистому та вузькому, вас чекає розмаїття пейзажів. З Пікуя можна побачити одразу декілька відомих карпатських вершин. Зокрема, гори Гостра (1405 метрів) та Стій (1677 метрів). Також зможете помилуватися краєвидом на одну з найбільших карпатських полонин – Руну, яка простягається на 15 кілометрів у довжину.

Але це ще не всі цікавинки цього місця. Біля Пікуя на висоті 1200 метрів розташований перевал «Руська Путь», який має історичне значення. Це торговий шлях, що існував ще за дві тисячі років до Христа і з’єднував давню Угорщину з Руссю. Він один із найвідоміших у добу Середньовіччя. Починався на Балканах, пролягав Дунаєм, а далі вздовж Тиси піднімався в гори. Також раніше перевал був кордоном між Польщею та Угорщиною, а сама гора Пікуй певний час належала Чехословаччині. З тих часів на її вершині стоїть кам’яний чотириметровий стовп-обеліск, споруджений на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика, який поставили ще в 1935 році. Також на вершечку гори, поряд з кам’яною стелою, місцеві жителі встановили хрести та скульптуру Христа.

Дістатися до гори Пікуй можна різними шляхами. Але є два села, які найближче до вершини – Біласовиця та Либохори. Одні мандрівники кажуть, що найзручніше підніматися з першого, інші – з другого. Розкажу вам про обидва варіанти, але детальніше про перший, бо саме його ми вибрали.

До Біласовиці можна добратися лише автобусом або машиною. Біля села лежить траса Київ-Чоп, яка в хорошому стані, але має, на жаль, лише по одній смузі руху. Її вам доведеться ділити з усіма фурами, тому добирання займе трохи часу. Коли заїдете в саме село, то на горбку побачите дерев’яну церкву. Саме від неї розходяться два маршрути, які ведуть на гору. Праворуч – довший шлях (9 кілометрів), але він пологіший. Плюс, значна частину дороги вершина Пікуя буде перед очима.

Ми вибрали другий маршрут, який йде прямо, а потім біля магазину повертає ліворуч. Він коротший, ми пройшли трохи більше 4 кілометрів на вершину, проте з крутим підйомом, про що я згадувала вище. Ця дорога зайняла у нас десь до 3 годин. Орієнтуйтеся, що початком руху є дорога біля магазину. Ми ще туди зайшли, дещо прикупили, а також перепитали продавчиню, чи можна біля них залишити машину. Саме тут до нас підійшла молода пара поляків, які питали дорогу на Пікуй, бо в переддень не змогли туди добратися. Ми взяли їх під своє крило і попрямували вгору. До речі, кожен говорив своєю мовою, але всі прекрасно розумілися. Розказали, що вони вперше в Україні, все їм сподобалося, але зауважили: дороги – то окрема тема. Наші сусіди були дуже вражені станом українських доріг.

Але повернімося до маршруту. Після переходу через річку широка дорога переросте в стрімку лісову стежину. З цікавого: на цій стежці знаходиться джерело, що є одним з головних витоків річки Латориці. Вам дуже засмакує холодна джерельна вода. Також дорогою ви натрапите на невеличкий майданчик з лавочками, де можна перепочити. Потім ще трохи виснажливих підйомів лісом і ви вийдете на відкриту територію, де багато чорниць. А далі вже відкритими луками прямуватимете на вершину. Піднявшись на Пікуй, побачите з іншого боку село Жденієво куди також можна спуститись, щоб заночувати чи сісти на транспорт. Ще скажу кілька слів про Біласовицю. Це давнє бойківське село, яке славиться своїм «їдким» сиром – дуже солоною бринзою, яку роблять лише тут.

Деякі мандрівники радять добиратися на Пікуй з села Либохори, звідки за певну плату працівники місцевого лісгоспу довезуть вас до перевалу «Руська Путь», про який я згадувала вище. Від села до перевалу шлях не дуже довгий, всього 3 кілометри з копійками, але стрімкий, тому багато хто схиляється до машини. А вже з перевалу до вершини гори веде добре втоптана стежка – йти 8 кілометрів.

Також на Пікуй можна підніматися з села Жденієво, де розташований однойменний курорт. Але звідси маршрут займає приблизно 6 годин та 12 кілометрів, а остання частина підйому крута і кам’яниста. Стежки тут ведуть вгору ще крутіше, ніж з Біласовиці ‒ це шлях для людей з міцними ногами та легенями. Тому туристи більше полюбляють спускатися цим маршрутом, а не підніматися. Але є в цього шляху одна цікавинка – водоспад Воєводин, який знаходиться на південному схилі полонини Руна за 13 кілометрів від Жденієва.

Також є маршрути з сіл Щербовець, Кривка та Гусне. Дехто починає свою подорож з Сянок, куди можна дістатися електричкою зі Львова чи Ужгорода, наприклад. Але про найпростіші варіанти я розказала вам вище.

За один день ви зможете неспішно піднятися на гору, відпочити на вершині, милуючись краєвидами, а потім спуститися вниз і попити смачного карпатського чаю десь у місцевому кафе. Вдалого вам походу!

Фото Yury Shulhevich/УНІАН

Осінь – час оксамитового відпочинку, тому гайда в Карпати збирати гриби та дихати свіжим гірським повітрям на повні груди посеред хмар, поки вершини не засипало снігом. Бо зимові гори – це вже серйозніше випробування, яке підійде не всім.

Мирослава Шульгевич. Публікація: УНІАН

Архівне відео/Спорт континент

Коментарі

Позначки: , , ,