1 травня 1951 року, у Володимирському централі помер Праведник народів світу Климентій Шептицький

Новини 01 травня, 2019 194

Климентій Шептицький/Радіо "Свобода"

1 травня 1951 року, у Володимирському централі, після катувань і моральних знущань, помер архимандрит Студитів Климентій Шептицький.

Держава Ізраіль офіційно проголосила блаженного священномученика Климентія Шептицького Праведником світу.

Фото: ФБ/Олександр Кузьменко

Граф, громадський і релігійний діяч, архімандрит, мученик за віру, блаженний Католицької Церкви та Праведник народів світу – всі ці титули належать непересічній особі Климентія Шептицького. Усі вони виражають різні грані життя і діяльності блаженного Климентія, вклад якого у розвиток Української Греко-Католицької Церкви і нашого народу потребує ще подальшого ґрунтовного вивчення.

Климентій Шептицький народився 17 листопада 1869 року в с. Прилбичі Яворівського р-ну Львівської обл. При хрещенні отримав ім`я Казимир Марія. Він був шостою дитиною у сім`ї графа Івана Канти і Софії з Фредрів Шептицьких, а також молодшим братом майбутнього митрополита Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького.

Казимир Шептицький здобув блискучу освіту, яка давала йому можливість зробити успішну кар’єру. Початкову освіту він одержав вдома, від найманих вчителів під наглядом матері. У 1882-1887 роках Казимир навчався в Гімназії св. Анни у Кракові, після чого з відзнакою склав іспит зрілості. 1887 р. він розпочав навчання на відділі права Ягелонського університету в Кракові. У наступних роках (1888-1890) продовжував студії права по одному році в Мюнхені і Парижі. Студії закінчив у 1892 р. в Краківському Університеті, отримавши академічний ступінь доктора права, а вірніше «доктора обидвох прав» (був фахівцем з світського та канонічного права).

Після закінчення навчання Казимир береться на кілька років до маєткових справ свого батька, бажаючи бути йому допомогою. У цьому часі почав вивчати лісову справу, для чого виїхав до Кшешовіц біля Кракова, де було одне з найкращих лісництв Галичини. Також Казимир Шептицький багато часу присвячував для хворої матері, з якою часто їздив на лікування до Італії, аж до її смерті у 1904 році.

Блискуча кар’єра та світське життя з усіма його принадами не задовольняли Казимира Шептицького, бо він завжди прагнув глибшого духовного життя. Покликання Казимира до чернечого життя дозрівало довго, аж до 1910 р., коли він вирішив «поставити себе цілковито до диспозиції Господа». Тому у 1911 р. Казимир передає свій фільварок своєму племінникові Янові, а сам починає здійснювати своє покликання до монашества. За порадою свого брата, Митрополита Андрея, він поїхав до Німеччини у монастир бенедиктинів у Бойроні (Beuron), щоб випробувати себе у чернецтві. Після однорічного побуту в Бойроні Казимир вирішив піти за прикладом свого старшого брата Романа-Андрея і повернутися до Церкви східного обряду, вступивши до монастиря студитів. У 1912 році він розпочав новіціят в монастирі студійського уставу в Камениці, в Боснії. Там у 1913 році Казимир прийняв перший монаший постриг з новим іменем Климентій. У тому ж році він розпочав богословські студії в Інсбруку. 28 серпня 1915 р. монах Климентій був висвячений на священика єпископом Діонізієм Няряді з Крижевець.

Закінчивши у 1917 р. богословські студії, о. Климентій повертається до Львова, де його відразу було призначено настоятелем монастиря святого Йосифа. 22 грудня на свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці він приймає малу схиму.

Після того як 1919 р. у ході українсько-польської війни було знищено Лавру св. Антонія Печерського у Скнилові, монахи студити переходять у Свято-Успенську Лавру в Уневі. Настоятелем нового осередку було призначено о. Климентія Шептицького, який з 1926 р. став ігуменом монахів студитів. Головним завданням о. Климентія в цих міжвоєнних часах було продовжувати розпочату митрополитом працю над відродженням традиційного чернецтва в Українській Греко-Католицькій Церкві та виховувати нове покоління чернецтва. Для формації ченців у дусі здорової моральної дисципліни, о. Климентій писав для них різні повчання та розпорядження, частина з яких була надрукована у монастирському журналі «Ясна путь».

З 1937 р. отець Климентій перебував у Львові, щоб піклуватися хворим Митрополитом та допомагати йому в його широкій адміністративній праці. Хоча втішався великою пошаною серед духовенства, о. Климентій ніколи не виступав самостійно, але держався в тіні митрополита. У 1939 р. о. Климентій разом з о. Йосифом Сліпим їздили до Риму, щоб від імені хворого митр. А Шептицького привітати новообраного папу Пія ХІІ.

Ігумен Климентій Шептицький очолював, заснований 17 лютого 1939 р. митр. Андреєм Шептицьким, Український Католицький Інститут Церковного З`єдинення ім. Митрополита Рутського, завданням якого було дбання про «поворот Сходу до церковної Єдности». Того ж року ігумен Климентій Шептицький був призначений екзархом Греко-Католицької Церкви в Росії.

В часах  радянської та німецької окупацій о. Климентій постійно перебував біля митрополита аж до його смерті 1 листопада 1944 р. Саме з митрополичих палат він  керував акцією порятунку євреїв.

Преосвященний Йосиф Сліпий, який очолив УГКЦ після митр. А Шептицького, у 1944 р. іменував о. Климентія архімандритом монахів студійського уставу. Наступного 1945 року, після арешту греко-католицьких єпископів, архимандрит Климентій фактично очолив Греко-Католицьку Церкву. Він продовжував традиційні зустрічі духовенства по четвергах, на яких заохочував священиків не піддаватися приманам та погрозам влади, яка хотіла насильно навернути священиків на православ`я. Також він провів зустріч з настоятелями чернечих чинів, під час якої було постановлено рішуче протиставитися задумам влади. Отець Климентій шукав різних способів, щоб передавати вістки про стан Церкви до Ватикану. Тому написав листи до Кард. Тіссерана та о. Королевського про переслідування УГКЦ, але їх перехопило МГБ. Ці листи стали обвинуваченням о. Климентію під час слідства.

Коли радянські війська вперше вступили на територію Західної України у 1939 р., стало зрозуміло, що невдовзі розпочнеться відкрита боротьба з Церквою. Отець Климентій це усвідомлював і був готовий до випробування. У червні 1940 р. він написав послання “Посліднє слово”, в якому приготовляє монахів до грядучого переслідування. Перед своїм ув’язненням о. Климентій розумів, що його чекає така сама доля, як і всіх єпископів Греко-Католицької Церкви. Однак він не втікав від переслідувань, а готувався їх прийняти. У листопаді 1945 о. Климентію було наказано вибратися зі Львова і перенестися до Унева. Навесні 1946 р. він був змушений остаточно покинути Митрополичі Палати у Львові і переїхати до Унівської Лаври.

5 червня 1947 р. о. Климентій Шептицький був заарештований в Унівській Лаврі. Від тоді розпочалася його «хресна дорога». Спершу внутрішня в`язниця УМГБ у Львові, у якій відбулося два допити з винесенням архімандриту звинувачення «Антирадянська діяльність». На запитання слідчого, чи арештований погоджується із звинуваченнями, о. Климентій відповів: “З висуненими звинуваченнями я не погоджуюся. Я – монах, жодної політичної діяльності  я не провадив”.

Після львівської тюрми його перевели до Києва у внутрішню в’язницю УМГБ, де найбільше знущалися над 78-літнім старцем. Про це свідчать виклики на допити, які відбувалися вночі. Коли о. Климентія його співкамерники питали чи немає можливості, щоб отця відпустили, то він сказав, що є така можливість, якщо перейде на православ`я, але «де мені на старості літ міняти свою віру, хай вже буде воля Божа». Такою була відповідь о. Климентія на пропозицію слідчого перейти на православ’я.

У березні 1948 р. о. Климентія Шептицького було засуджено на 8 років тюремного ув’язнення. Його відправили до Москви, а звідтам у в’язницю у Володимирі, так званий Володимирський централ. По дорозі у нього вкрали всі речі. Більшу частину свого перебування у в’язниці отець провів у медичному корпусі. На стан його здоров`я дуже вплинуло перебування у радянських тюрмах та виснажливий процес досудового слідства.

1 травня 1951 р. у Володимирській в’язниці добігло кінця земне життя блаженного священомученика Климентія Шептицького. Поховання відбулося 3 травня о 3 год. ночі на міському кладовищі, відразу під стінами тюрми, де ховали усіх в`язнів, без жодного зазначення особи. Віднайти місце поховання о. Климентія наразі не вдалося.

У 1991 р. архімандрит Климентій Шептицький був посмертно реабілітований. Арешт і ув`язнення на 8 років визнано незаконними і безпідставними. Архимандрита визнано невинним. Він терпів поневіряння у Львові, Києві, Москві, Володимирі тільки тому, що не зрадив своєї віри, залишився вірним сином Греко-Католицької Церкви та українського народу.

1996 року отець Климентій був проголошений «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часі ІІ Світової війни.

27 червня 2001 р. архімандрит Климентій Шептицький був беатифікований  Папою Римським Іваном Павлом ІІ під час офіційного візиту Святійшого Отця в Україну, – пише Уляна Франків, наукова співробітниця Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.

 

Коментарі

Позначки: ,