Жертви пустослів’я

29 Жовтня, 2017 83

Ледь не родинні зв’язки між представниками іноді діаметрально протилежних поглядів і середовищ, спільна пам’ять і спільні джерела існування уможливлюють застосування найчорнішого компромату і найцинічніших прийомів

Мабуть, зайве нагадувати, що будь-яку справу можна успішно поховати у зливі слів. І публіка охоче реагує на конкретні гасла, які передбачають відмову від пусто-порожньої балаканини, заклики братися до справи негайно. Тільки чомусь формули на кшталт “Жити по-новому” потребують особливих домовленостей, укладання концепцій, скликання “круглих столів” і такого іншого. Здавалося б, суспільні проблеми вже давно минули етап апробації, пріоритети визначено ще на зорі незалежності, інтелекту довкола – ніде яблуку упасти, досвід сусідів, – далеких і близьких, – передбачає відмову від потреби вигадування ровера… І закони, – найвищого ґатунку, – ухвалено, розв’язано руки усім гілкам влади, серед них – і “четвертій”.

А потребу гри в бісер не усунуто, “язикаті Хвеськи” не стали клієнтами служб зайнятості. Навпаки, ритори ціняться високо, особливо тих, хто з фантазією, хто здатен до імпровізації і вміє зробити з чорного біле, не відвівши при цьому очей.

Живемо в умовах перманентних інформаційних війн, – внутрішніх і зовнішніх. Та найзапекліші, мабуть, все-таки громадянські, позаяк опоненти надто довго вивчали один одного, аби вдаватися до позиційних сутичок. Ледь не родинні зв’язки між представниками іноді діаметрально протилежних поглядів і середовищ, спільна пам’ять і спільні джерела існування уможливлюють застосування найчорнішого компромату і найцинічніших прийомів. Оскаржені часто навіть не додають собі труду, аби спростовувати очевидні нісенітниці, натомість громадять купу інших, ще несусвітніших, ще фантастичніших. Давні постулати, на яких досі базувалася юриспруденція (“Руська правда”, закони Хамураппі чи Вавилонський Талмуд), відкинуто і зневажено. Де б ви бачили, щоб фраза “ніколи такого не було” (“Бава Меція”) сприймалася зараз як “повне заперечення відповідачем вимог до нього”? Натомість надто часто спрацьовує бозна ким сформульований принцип “сам дурень”.

Пікантності ситуації додає абсолютне толерування суперників у позаробочий, так би мовити, час. Мусимо зрозуміти, що речник, який щойно виливав на опонента відра бруду, не обов’язково ненавидить його усіма фібрами душі. Вони можуть через годинку зібратися вдвох у затишній кнайпі, і потягуючи пиво, розповідати одне одному сімейні історії чи обговорювати вислід вчорашнього футбольного матчу. А завтра знову повернутися до виконання обов’язків – проголошувати анафему душевному співрозмовникові, написану спічрайтером за ніч. Боротьба принципів та ідеологій – для легковірної публіки, засіб здобуття харизми і голосів виборців.

Я це до того, що і “ліпецкій Рошен”, і “відео порошенківського Межигір’я”, і купа схожих речей, – такі собі спецоперації ідеологічної, ба навіть психологічної війни, розраховані аж ніяк не на об’єкт позірного нападу, а радше на публіку, втомлену спрагою швидких та реальних змін. Слова, кинуті на вітер, зависають у порожнечі, не знаходячи відображення ні у судових позовах до кривдників, ні в доповненнях до партійних стратегічних ліній. Все на місцях: народ смакує чергову “качку”, політики влаштовують свої справи. Ну й що, коли надто екзальтовані особи з табору переможців також увірують у те, чому не варто йняти віри? Це на ліпше. Американець Лазерсфельд, спец у цій справі, вчить, що “для початку слід промити мізки десятьом відсоткам населення, яких вважають елітою, а відтак ця еліта сама зазомбує решту”.

Відгонить чимось знайомим? Далебі, – ледь не всі сучасні фахівці піар-справи вчаться на творах “батька Йозефа”, замінивши найодіозніші вислови стильними евфемізмами.

Ілюстрація: Павел Кучинскі

Коментарі