Мова
Як не парадоксально звучить, але чим далі від Львова – тим менше російської мови чути на вулицях. Львів давно вже заполонила російська мова – починаючи від переселенців і туристів та закінчуючи місцевим населенням, котре «прогинається» під туриста і переходить на російську. В Тернополі російської мови менше чути на вулицях, але все ж достатньо. В Хмельницькому почув російську двічі, в Вінниці – жодного разу не почув. Так, є суржик і діалекти, але не російська.
Дороги
Вже бачу як на мене накидаються садофіли, але мушу сказати чесно – у Львові найгірші дороги. Тернопіль, не рахуючи об’їзної, приємно тішить і водії в і пішоходів. Друге місце і Хмельницького – тут все доглянуте, рівненьке і чисте, далі Вінниця і пасе задніх Львів. Якщо говорити про дороги обласного сполучення, то дорога від Львова до Тернополя майже ідеальна, «підкачала» Тернопільська область, де на частині дороги немає розмітки і вночі їхати дуже важко. Далі на всьому проміжку, від Тернополя і до Вінниці, дороги або ідеальні, або їх активно ремонтують. Причому ремонтують повністю, перекладаючи і прокладаючи одразу чотири смуги. А на Львівщині переважно дві.
«Бляхи»
Цілком логічно, що чим далі від Львова, тим менше автомобілів на «бляхах». Я не хочу проводити паралель, але чомусь чим далі від Львова – тим рівень культури водіїв і пішоходів росте в геометричній прогресії. Ніхто тебе не «підрізає» і не старається вибудувати третій чи четвертий ряд на перехресті, світлофорі чи переїзді. Я їхав за навігатором і кілька разів наштовхувався на несподівані знаки заборони в’їзду, про які навігатор не знав. Через це змушений був робити не зовсім зручні дорожні маневри. Мені ніхто не сигналив і не крутив пальцем біля віска, навпаки – ввічливо пропускали і зупинялися, даючи можливість спокійно закінчити маневр. Окремий респект для пішоходів. Не повірите, але вони там переходять дорогу тільки (о фантастика) на зелене світло! І навіть у цьому випадку перевірять чи часом немає автомобіля, котрий завершує маневр і якого потрібно пропустити. Пропустити просто так, по доброті, а не через небезпеку наїзду.
Поліція
Поліція є всюди, крім Львова і Львівської області. І найголовніше – вона там працює. У Львові поліція давно вже переросла в таких собі паркувальників і на вулицях міста її видно хіба з нагоди приїзду високоповажної особи. В Тернополі зі мною сталася халепа і навігатор завів мене «під знак» і одразу поліція була поряд. Я чемно пояснив, що трапилось і вони мені показали як правильно виїхати. І не штрафували! Просто фантастика. Поліція там працює.
Сфера обслуговування
Попри те, що Львів вже давно став столицею кулінарних туристичних маршрутів, але й тут його обійшла Вінниця, Хмельницький і Тернопіль. Мені важко розставити ці міста за якоюсь першістю, адже всюди було дуже смачно, не зважаючи на рівень закладу харчування. В жодному закладі я не чекав офіціанта більше хвилини і замовлену страву більше 10 хвилин. Офіціанти ввічливі, акуратні і щирі. Офіціанти поважають тебе і не стараються щось «втюхати» і надурити. А страви мегасмачні.
Рівень культури
Якщо у Львові турист в центрі міста спитає у перехожого, куди йому краще піти і що побачити, то на перших позиціях будуть заклади харчування. Я попробував зробити те ж саме у Тернополі, Хмельницькому і Вінниці. У всіх трьох містах на першому місці був музей. Навіть попри те, що у Тернопільський краєзнавчий музей – це подорож у далеке минуле музейної культури і радянського соцреалізму в плані експозиції і стилем спілкування з відвідувачами. Але музей у всіх містах був на першому місці. Звичайно, я не проводив соціологічного дослідження – просто перепитав кількох людей. Але ніхто з них не назвав закладу харчування і місце розпивання алкоголю. Як на мне – щось не так в культурній столиці України.
Чим далі від Львова, тим привітніші і щиріші люди. Вони щиро стараються тобі допомогти і зробити спілкування приємним та комфортним.
Про цікаве і смішне
Оскільки найбільше часу у моїй мандрівці припало на Хмельницький – можу поділитися кількома цікавинками цього міста. Хмельницький – місто контрастів, котре зовсім не орієнтоване на туриста. Тут поруч з пам’ятником В’ячеславу Чорноволу можна побачити дошку пошани кращих працівників сфери побуду. Якби таку дошку поставили у Львові – довелося б закріпити туди ще поліцейського і прибиральника, щоб постійно відмивав її від …. Ну ви зрозуміли…
На всіх старих будинках Хмельницького на фасаді розташовані великі таблиці з QR-кодами, що ведуть на міський сайт і розповідають про історію цього будинку. Старі будинки, до слова тут не зносять, а оберігають і реставрують.
Купити сувенірну продукцію в Хмельницьку може хіба досвідчений місцевий житель, я знайшов один кіоск, годину прочекав продавця, не дочекався і ні з чим пішов далі.
Найбільшим здивуванням для мене в Хмельницьку став візит в кафе суботнього ранку в самому центрі міста. Знайшовши в меню налисники зі сиром, я був здивований і розчарований ,коли дізнався що в суботу в них кухня не працює. І це було не іудейське кафе.
Резюме
Львів, безумно, є справжньою перлиною Західної України. Перлиною, яку потрібно берегти, шанувати, цінувати і знати. Але не руйнувати, забудовувати дивними проектами і сучасними хмарочосами. Львівським чиновниками є чому повчитися у своїх колег зі сусідніх областей і працювати для людей, а не для себе.