Історія одного неофіта - Четверта студія

Історія одного неофіта

30 листопада, 2017 181

Наш герой займався тим, що він у простоті душевній називав бізнесом. Зірок з неба не хапав, але стояв міцно

 

І тут раптом – наїзд! Свої ж таки, братва. Та наїхали серйозно.Занудьгував, затужив наш герой. Кому і стільки не кинь – а все наверх дірою!

На ту біду нагодився приятель.

– Фігня це все , – каже .- Тут є один батюшка, Євлампієм звати. Він помолиться – і будь спок! Перевірено. Та не забудь сказати, що ти від мене.

Наш герой щодо віри не був якимсь там особливим оригіналом. Він, як більшість таких же бізнесюків, вірив і не вірив. Не вірив бабам, зате вірив у бабки. А інші всякі віри – по барабану.

Та куди дінешся. Пішов.

– Так і так, батюшко, я до вас від вашого корєшка Жоріка. На мене братва наїхала. Помоліться за мене.

-Добре, сину мій блудний, що ти навертаєшся до Бога, добре. Ставай на коліна, будемо молиться.

Батюшка Євлампій молився, а наш неофіт покивував співчутливо головою, допомагав батюшці, як міг.

Забашляв за сервіс. Нормально забашляв, по чесноку.

Чекає результату.

І точно, на другий день – чудо! Братва на сходняку перестрілялася. Живі зализують рани. Їм тепер не до нашого неофіта.

Цілий рік минув спокійно. Але, як сказав поет, у бізнесі нам спокій тільки сниться.

Новий наїзд. На цей раз від начальника районної податкової. Хоче забрати половину бізнесу. Інакше – сталевий браслет на руки і небо в кліточку.

Наш неофіт, не довго думаючи, знову до батюшки.

І знову нове чудо! Вночі до начальника прийшла НАБУ. Взяла начальника за якісь давні діла під білі ручки. І тільки його й бачили!

Наш неофіт лиш головою покрутив:

– Ну, батюшка! Ну, молоток!

Подумав: було б добре й у штат взяти такого батюшку, щоб завжди був напохваті. Бо біда, вона, як кажуть, не ходить одна.

І як у воду дивився. Знову захмарилося, загриміло над головою. На цей раз вже зовсім серйозно. Десь начебто аж з самого Києва.

Але нашому неофіту тепер усі ці діла – пофіг! Скочив у тачку. По газах. І до всемогутнього батюшки.

А тут – тиць-пиць, форс-мажор!

– Нема батюшки, – каже матушка.- Поїхав до Москви. На курси підвищення кваліфікації. До самого святого Кіріла.

– Як поїхав?! А я? Мені тепер, що робити?! Я думав, помолиться, як завжди…

– А ти сам помолись, – каже матушка.

– Я? Сам? А хіба так можна?

– А ти попробуй, чадушко, попробуй,- підбадьорила матушка.

Наш неофіт знову в тачку.

Удома жінку і дітей зачинив у кухні, щоб не заважали.

Сам упав на коліна. Здійняв руки догори.

І щиро так, як тільки умів, промовив:

– Милосердний Боже! Я до Тебе від всемогутнього батюшки Євлампія!

Коментарі