Громади дійсно мусять навчитись брати відповідальність за власні рішення - Четверта студія

Громади дійсно мусять навчитись брати відповідальність за власні рішення

20 травня, 2018 4917

Монетизація пільг на перевезення.

Безглузда критика будь-чого ніколи не призводить до вирішення проблеми. Критика завжди має бути конструктивною і передбачати в собі шляхи вирішення ситуації, що склалась. Що я і спробую зробити стосовно монетизації пільг на перевезення для окремих категорій громадян, а саме учасників бойових дій та осіб з інвалідністю в наслідок війни I, II, III групи. Попередні довоєнні уряди в Україні взяли на себе відповідальність, бо спрогнозувати анексію Криму і бойові дії на сході країни або було важко, або це нікого не цікавило. Проте децентралізація – це неспинний і вкрай важливий процес. Громади дійсно мусять навчитись брати відповідальність за власні рішення та мудро підходити до питань формування, планування і використання власних бюджетів. Однак завжди є “але”… Як то кажуть в народі: “мухи окремо, котлети окремо”.

Виникає ряд логічних питань:

-Завдання, які виконувались вищезазначеними категоріями, загальнодержавного рівня, чи ні?

– Пільга – це обов’язкова до використання послуга, чи ні?

– Чи проводився моніторинг кількості поїздок в місяць, квартал, рік? Якщо так, то яким чином?

– Враховувались поїздки міжрайонні, міжміські, міжобласні?

Ще багато різних запитань може виникнути в моменти глибокої задуми. Але й цього достатньо, аби усвідомити недосконалість урядової ініціативи. Виконання постанови КМУ №197 від 14 березня 2018 року, делеговано на місця.

Тобто і всі хвилі обурення, за малим винятком, як і виконання постанови, ляжуть на плечі рядових працівників на місцях. Це критика. Але спробуймо надати відповіді на поставлені питання. Боротьба за цілісність держави і недоторканність її кордонів аж ніяк не входить в компетенцію місцевих органів. Відповідно і обслуговування цієї категорії пільговиків має бути завданням державним.

З цим зрозуміло. Пільги. Скільки людей, стільки думок. Схожа ситуація і в цьому питанні. Є ті, хто доволі часто пересувається містом чи областю, з одною, а то й з двома пересадками. І при поверхневому підрахунку, суми 135 грн., явно не достатньо. Та є й інша частина людей, які не користуються своїм правом в силу певних обставин: проживання в сільській місцевості, місце роботи розташоване поряд з домом, тощо. Звісно ж цих людей влаштовує такий стан речей.

Вирішення можна знайти шляхом гнучкого підходу. А саме: до прикладу, мені не потрібно нікуди їхати і я не користуюсь пільгою – тоді звертаюсь до розпорядника коштів зі заявою про потребу в монетизації пільги та отримую своє відшкодування; ті ж, хто їздить, звертаються зі заявою про відмову від відшкодування і отримують електронний квиток чи проїзну карту, яка передбачає відшкодування витрат перевізнику за рахунок субвенцій з держбюджету.

Ще один вихід, це просто перерахувати кошти не пільговику, а перевізнику.

Лише в такому випадку монетизація усуває несправедливість нерівномірного доступу до вказаної пільги, а пільговики отримують можливість витратити гроші на свій розсуд.

В мене все.

Джерело

Коментарі